РОЗЖА́ЛУВАНИЙ, а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до розжа́лувати. В полку, в якому після помилування служили розжалувані в рядові Дьяконов та Лобатий, звістку про парад було зустрінуто як насмішку (Гончар, II, 1959, 351); Фрузя, розжалувана, того-таки вечора, вийшовши від Кирницького, покинула Борислав і пішла додому (Фр., І, 1955, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 677.