РОЗЖО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розжува́ти. Груба їжа залишається в шлунку значно довше, ніж добре розжована (Метод. викл. анат.., 1955, 136); // у знач. прикм. Всередині нило щось, і як ковтати слину — гірко так, наче полин розжований (Головко, І, 1957, 124); Широко розставивши ноги, Стрибко бездумними очима дивився на розжовану, всю в довгастих дірочках Меланчину хустку (Жур., Вечір.., 1958, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 679.