РОЗЗОЛО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до роззолоти́ти. Хмара виповзла з забузьких польських полів, захопила західний обрій і, зсупивши два кінці, роззолочені зсередини сонцем, як дрімучі брови, переповзла державний кордон на цей бік (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 72).
2. у знач. прикм. Розшитий або окантований золотом, позолотою. Щоб приховати збудження від розмови, взявся [Моторний] приладнати на видному місці новий роззолочений прапор (Ле, Право.., 1957, 37); Олександра Григоровича посадовили в роззолоченому кріслі (Полт., Повість.., 1960, 315); // Іскристий (про вино). Добрі друзі ллють в бокали Роззолочене вино (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 680.