РОЗКВІ́ТЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до розкві́тнути. За невисоким плотом навколо розляглися сади та городи з сіро-зеленою капустою, високою пшеничкою та милими серцю, але ще не розквітлими соняшниками і рожами (Тулуб, В степу.., 1964, 88); * Образно. Зоряно-сірі очі в темних пасмах вій, пелюстками маку розквітлі уста — ось що, певно, цупко принадило Остапа (Крот., Сини.., 1948, 15).
2. у знач. прикм. Який розкрив свої бутони, розпустився. Море купається в місячнім світлі, Дихають важко троянди розквітлі (Олесь, Вибр., 1958, 100); У руці тримав [Казимир Юхимович] бузковий букет, в середині якого червоніли два розквітлих тюльпани (Логв., Давні рани, 1961, 120); // Який покрився, встелився квітами, буяє цвітінням. Хатина ж у розквітлому городі, як у віночку ховається (Вовчок, І, 1955, 11); Над розквітлою землею, над усім світом мерехтливо яріли достиглі світанкові зорі (Коз., Листи.., 1967, 278).
3. у знач. прикм., перен. Який досяг найкращої пори розквіту своїх фізичних і духовних сил, молодості, краси, таланту і т. ін. (про людину). Сильні прозорі струмені впали на її тіло — велике, розквітле, пружне (Собко, Стадіон, 1954, 114); Розквітла господиня, що не могла одірвати очей від моря, підбігла до полковника (Панч, II, 1956, 439); Не так боялася Оксана Петрівна грабежів, голоду і окриків старости, як боялася розквітлої краси Наталки (С. Ол., З книги життя, 1968, 79); // Пройнятий, сповнений радістю, щастям. І хай сердець розквітлих чисті звуки Мелодією щастя прозвучать (Забашта, Квіт.., 1960, 83).
4. у знач. прикм., перен. Який, успішно розвиваючись, досяг найвищого ступеня піднесення, процвітання. Нині Україна — суверенна радянська соціалістична держава з могутньою індустрією, передовим сільським господарством, розквітлою культурою (Рад. Укр., 27.VI 1957, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 693.