РОЗКЛЕКО́ТАНИЙ, а, е.
1. Який розклекотався (у 1 знач.). Вся зала горить і кипить, мов розклекотана поверхня озера (Фр., VI, 1951, 225).
2. перен. Який розклекотався (у 2 знач.); // Схожий на клекіт. Розклекотаний, безладний гомін б’ється понад столом, кожен з тих, що п’ють, розповідає мовби сам до себе (Загреб., Диво, 1968, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 703.