РОЗКОНВОЙО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розконвоюва́ти. Сьогодні здибав у горах Павла. Він — розконвойований, підривник. Забачивши мене, пішов назустріч (Мушк., Серце.., 1962, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 707.