РОЗКРИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко РОЗКРИЛИ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗКРИ́ЛИ́ТИ, и́лю́, и́ли́ш, док., перех.
1. Широко розгортати (крила). *Образно. Вітер розкрилює крила (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 62); Хай за туманами тими Крила розкрилить гроза (Ус., Листя.., 1956, 67).
2. перен. Широко розводити, розкидати в боки що-небудь ніби крила. Стоїть там дуб, могутній, як земля. Яке величчя і незламна сила! Як впевнено він віти розкриля! (Рильський, III, 1961, 282); Веселі киянки, Співці юнаки — Розкрилимо весла На хвилях ріки (Ус., Дорогами.., 1951, 90); Ковальов мимохіть розкрилив руки: — .. Хочу всіх вас обняти, як братів рідних (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 715.