РОЗЛУ́ЩУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗЛУ́ЩИТИСЯ, иться, док.
1. Очищатися, звільнятися від зовнішньої оболонки (шкаралупи, лушпиння і т. ін.) внаслідок її руйнування.
2. перев. док. Почати багато і довго лущити що-небудь. [Марися:] А ти, парубче, не сміти по хаті, а то я тебе ось цим деркачем по губах! [Микита (дає їй лушпиння):] На, викинь! [Маруся:] І сам викинеш, не великий пан. І-і, розлущився! (Кроп., І, 1958, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 731.