РОЗО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розори́ти. Кутузов його [Наполеона] перехитрив і примусив відступати по розореній дорозі, на якій армію підстерігав голод (Кочура, Зол. грамота, 1960, 388); — Я — Петросов,-може чули? Син нафтопромисловця.. Тепер батько розорений (Донч., II, 1956, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 753.