РОЗОХО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗОХО́ТИТИ, о́чу, о́тиш, док., перех., розм.
1. до чого і без додатка. Викликати або посилювати у кого-небудь інтерес до чогось, бажання робити щось. Живущий, цілющий вечір і його розохотив до гульні (Н.-Лев., І, 1956, 353); Це все той Вася розохотив його, зачепивши професіональну струнку (Ю. Янов., II, 1954, 101).
2. в чому і без додатка, рідко. Послаблювати інтерес до чогось, викликати нехіть, небажання робити щось. Не розохочувала Пасьчиха чоловіка в його замірах (Горд., Заробітчани, 1949, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 754.