РОЗПЕРЕ́ЗАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпереза́ти.
2. у знач. прикм. Який розперезався (у 1 знач.). Лежить Карпо на лаві плазом.. Розхристаний, розперезаний, без чобіт — гидко глянути (Коцюб., І, 1955, 303);— Я бігав розперезаний попід верби та свистав, та галасував на все поле (Стеф., І, 1949, 101).
3. у знач. прикм., перен. Який розперезався (у 2 знач.). Я сиділа і пожадливо усмоктувала в себе всі деталі, найдрібніші рисочки свойого [свого] розперезаного ворога (Кач., II, 1958, 55); // Який виражає нестриманість, свавільність, нахабство. * Образно. В погоню.. йому заморгала.. блискавка і заревіли розперезаним, п’яним реготом громи (Ірчан, II, 1958, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 759.