РОЗПИ́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпи́ти.
2. у знач. прикм., рідко. Який розпився, став п’яницею. Знала небога, що вийди вона за котрого з тих розпитих панків, ..то й тої глуші і того мізерного господарства у неї не стане (Фр., III, 1950, 440).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 764.