РОЗПОЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПОЧА́ТИ, чну́, чне́ш, док., перех.
1. також з інфін. Приступати до виконання, здійснення чого-небудь. Князь.. звелів розпочинати угощення (Хотк., І, 1966, 114); Данилко.. хутенько наздоганяв хлопців і розпочинав жорстоку баталію (Ю. Янов., II, 1958, 185); За соловейком розпочинали пісню партизани (Збан., Крил. гонець, 1953, 43); Вже й вечерю розпочали готувати (Н.-Лев., VI, 1966, 351); Вранці розпочнемо слідство (Тют., Вир, 1964, 189); Розпочав наступ полк Тарасенка (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 433).
Мо́ву розпоча́ти див. мо́ва; Розпочина́ти (розпоча́ти) робо́ту — починати працювати, щось виконувати. Микола Бажан розпочав роботу над перекладом безсмертної поеми Шота Руставелі (Тич., III, 1957, 64); Розпочина́ти (розпоча́ти) спра́ву (ді́ло) — починати розглядання якої-небудь справи в адміністративному чи судовому порядку. — Зваж сама, чи варто розпочинати се діло, а коли варто, то напиши мені, які умови звичайно бувають між автором і антрепренером (Л. Укр., V, 1956, 204).
2. чим, з чого. Чим-небудь починати, започатковувати щось. Український народ ділами своїх воїнів розпочинав нову книгу своєї слави (Галан, Перед лицем фактів, 1949, 103); Прикидали [селяни] в думках.., з якого діла розпочинати своє трудне життя на великому згарищі війни (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 137); Свою роботу в полку Шрам розпочав з навчання (Собко, Вогонь.., 1947, 115).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 777.