РОЗПРОСТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗПРОСТЕ́РТИ, тру́, тре́ш, док., перех.
1. Розгинаючи, випрямляючи, широко розсувати, розставляти в сторони. Побіч нього лежить якась рука й розпростирає пальці (Кобр., Вибр., 1954, 203); Гостей було сила! О. Хведор тільки стояв, розпростерши руки і приймаючи обнімання і цілування, хто його знає й од кого! (Н.-Лев., І, 1956, 143): Я не сплю, прислухаюсь, — каштан головою колише, розпростерши в пітьмі своє листя лапате (Перв., І, 1958, 65).
◊ Розпростира́ти (розпросте́рти) кри́ла — те саме, що Розправля́ти (розпра́вити) кри́ла (див. крило́). Як широко ти [Вітчизна] розпростерла крила, В який далекий рушила політ! (Криж., Срібне весілля, 1957, 62).
2. рідко. Валити кого-небудь на підлогу, на землю і т. ін. В одній хвилі кілька дужих хлопців розпростерло бідних лакеїв насеред гостинця та й давай молотити їх ломаками (Фр., III, 1950, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 780.