РОЗПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до розпу́джувати. Розпуджені поліцією бурлаки знову збіглись до куреня, знов почали ловить рибу (Н.-Лев., II, 1956, 239); // у знач. прикм. [Матушка гуменя:] Народ звідти, як розпуджене стадо, шарахнув в Київщину (Мирний, V, 1955, 75); // розпу́джено, безос. присудк. сл. Розпуджено гвалтом недолі орлів, Що люд од напасників крили (Стар., Поет. тв., 1958, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 781.