РОЗПУ́КАТИСЯ див. розпука́тися.
РОЗПУКА́ТИСЯ, а́ється і РОЗПУ́КУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗПУ́КАТИСЯ, ається і РОЗПУ́КНУТИСЯ, неться, док., розм.
1. Виростаючи, розбруньковуватися, розпускатися, розкриватися (про бруньки, квіти, листя). Сади зацвітали, квітки розпукувались (Н.-Лев., VI, 1966, 399); Вишивала [Франка] бруньку квітки, що.. розпукатися ще не встигла (Чорн., Потік.., 1956, 190); Я квіт на гвоздиці, пуп’ях [пуп’янок] зеленистий. Розпукнутись — лячно; тулюсь попід листя (Крим., Вибр., 1965, 100); *Образно. Дівчинка, справді, як та квіточка, розпукується (Вовчок, І, 1955, 66); // Вкриватися листям або квітками (про рослини). Ніжно дихали вишневі листочки, розпукувалась до квітування біла акація (Ю. Янов., II, 1954, 80).
2. перен. Розриватися на шматки; лопатися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 782.