РОЗРУЙНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розруйнува́ти. Деякі будови і справді розруйновані до підмурівка і лежать звалищем (Л. Укр., І, 1951, 445); Ще одна воєнна зима. З голодом, холодом, тифами. Ні, це було понад силу розтерзаній, розруйнованій громадянською війною країні (Гончар, II, 1959, 371); Кімната була зовсім розруйнована, наче тут давно ніхто не жив (Ю. Янов., II, 1954, 35); // у знач. прикм. Через тиждень не знать було розруйнованого двору: все стояло на своїм місці (Мирний, І, 1949, 359); Набив [Альоша] старого лампачу, що сипався з розруйнованої задньої стіни колишнього сарайчика, і замісив глину (Мик., II, 1957, 248); // розруйно́вано, безос. присудк. сл. Міста нема, все розтрощено, розруйновано дотла (Гончар, II, 1959, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 797.