РОЗСВІТА́ННЯ, я, с., поет. Розсвіт. Прощай, годино розсвітання За вічним снігом на горі, І явори над Алазанню, Як вартові богатирі (Мал., Звенигора, 1959, 25); Ти мене кличеш звечора й зрання, Ти мене кличеш пізньої ночі, Ти мене кличеш в ясне розсвітання, Думи мені повіряєш пророчі (Забашта, Квіт.., 1960, 70); І зливались в синіх далях З ясновидим розсвітанням Над Дніпром вогнів заграви, Дальні сяйва Дніпрогесу (Ус., На.. берегах, 1951, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 801.