РОЗСВІ́ЧУВАТИСЯ, ується, недок., РОЗСВІТИ́ТИСЯ, сві́титься, док., розм. Починати сяяти, світитися. Її очі зверталися туди, мов притягані таємною силою, розсвічуючися розкішно (Коб., І, 1956, 518); Тільки що зірочки засяли.. на небесах, тільки що розсвітились (Кв.-Осн., II, 1956, 40); // перен. Прояснятися. Лиха й досі зазнав він чимало,.. але все то лихо тепер немов щезло в його молодій пам’яті, — ні, не щезло,.. розсвітилося якось (Фр., IV, 1950, 482).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 801.