РОЗСЛА́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розсла́бити.
2. у знач. прикм. Фізично та психічно слабий, кволий, немічний. Ганна, розслаблена, в’яла, якась ніби побита, чистила на кухні картоплю (Коз., Сальвія, 1959, 135); Капітан.. був якийсь розслаблений зовні, а зсередини так і світився від щастя (Загреб., Шепіт.., 1966, 271); *Образно. Мертвотою віяло від розслабленої, плаксивої, повинутої в присмеркові тони поезії українських декадентів та естетів (Про багатство л-ри, 1959, 150); // Який виражає фізичну та психічну слабість, кволість, немічність. Відчуваючи ще біль від удару по щоці, розслабленим голосом, розчулено і з жалем, продовжував [староста]: — Мені.. вельми обидно, бо я стараюся, я готовий сам у ярмо впрягтися… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 117); Поручик опустив голову, повернувся і тихо.. пішов до дверей. Під його розслабленою ходою тоскно рипіли мостини (Панч, В дорозі, 1959, 84); // Ненапружений, млявий (про м’язи). Ми сіли відпочити.. Розслаблені м’язи насолоджувались відпочинком (Томч., Готель.., 1960, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 810.