РОЗСТАВА́ТИСЯ, аю́ся, ає́шся, недок., РОЗСТА́ТИСЯ, а́нуся, а́нешся, док.
1. Попрощавшись, розходитися один з одним, іти куди-небудь після прощання. [Олекса:] Як буде пора, я дам знак, тоді скажем, що прийшла година розставатись з ними (Вас., III, 1960, 15); Галя слухала-слухала-слухала [козака], й пізненько вони розсталися (Вовчок, І, 1955, 319); Андрій і Яків розстались, як приятелі (Дмит., Наречена, 1959, 241); // Розлучатися з ким-небудь. Уже на шістнадцятому році свого життя вона мала, так само, як її мати, женихів, але матері шкода було так скоро розставатися з донечкою (Коб., Вибр., 1954, 7); — Даньку, а ви… надовго від нас? — Чи надовго? Якби ж то він знав! Якби ж то він міг зробити так, щоб ніколи вже більше не розставатися з нею (Гончар, II, 1959, 89); В часі жнив йому прийшлось іти на маневри, і ми мусили розстатися на пару неділь (Фр., III, 1950, 106); // Розлучаючись, залишатися ким-небудь стосовно когось. [Федон:] Ми вже не друзями розстанемось? [Антей:] Боюсь, коли б не стрілись ворогами (Л. Укр., III, 1952, 440); Ми розсталися приятелями (Фр., III, 1950, 248); // з ким. Розривати зв’язок, спілкування, стосунки, знайомство з ким-небудь. Звичайно, шкода, що він тепер мусить розставатися з товаришами (Собко, Запорука.., 1952, 4); [Орест:] Я життям готов спокутувать ту хвилину, коли я нібито по волі розстався з тобою (Л. Укр., II, 1951, 89); // Відпускати від себе, відмовлятися від співробітництва, товаришування і т. ін. з ким-небудь. Він тільки тепер збагнув, з якою людиною розстається (Збан., Сеспель, 1961, 295).
2. Покидати, залишати кого-, що-небудь. Жаль Марусі було розставатися з цією дивною панорамою (Хотк., II, 1966, 139); Боляче й сумно було хлопцеві розставатися з горами, з широкою волею, з чудовими скелями, що стриміли вгору, мов дивовижні замки (Гжицький, Опришки, 1962, 175); Я хотів би скінчити свій реферат — і мені трудно розстатися з Франком, бо я так мало сказав про нього (Коцюб., III, 1956, 42); Чого ці дурні сльози котяться по лиці? Хіба Дарка не знала ще перед святками, що їй, можливо, доведеться розстатися з школою?.. (Вільде, Повнол. діти, 1960, 196).
3. Переставати користуватися чим-небудь, уживати щось. Канапка стала для неї другом і вона наважила не розставатися з нею: її одну мала взяти Софія з батьківської хати (Л. Укр., III, 1952, 506); Цієї весни Настуся не поспішала розставатись із зимовим взуттям (Збан., Сеспель, 1961, 368); Робітник поставив світло на місце. — Нічого! Прийде час, і ви назавжди розстанетесь з оцією допотопною блимавкою (Гончар, II, 1959, 161); // Відмовлятися від чого-небудь; втрачати щось. Зовні студенти сприймають усе це як належне, розстаються з чубами нібито легко, кепкують один з одного, перестрілюються жартами, але в їхньому сміхові й жартах чується жаль за втраченим (Гончар, Людина.., 1960, 62); Зачав [Книш] жебрати тоді, як хата йому погоріла.. Хоч потім не потребував жебрати, отже жебрацтво так пішло йому в звичку, що не міг із ним розстатися (Март., Тв., 1954, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 814.