РОЗСТРО́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розстро́їти. Ввечері сиджу за роялем і граю. Трошечки, трошечки розстроєний рояль (Рильський, Бабине літо, 1967, 61); Він боявся власного нутра, власної душі, розстроєної вчорашніми враженнями та рефлексіями (Фр., II, 1950, 277); Лена, розстроєна чогось, лягла.. спочивати (Коб., І, 1956, 136); // у знач. прикм. [Органіст:] Лишіть його, магістре, він тремтить, немов струна розстроєна (Л. Укр., III, 1952, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 818.