РОЗСТРІ́ЛЮВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. ч. до розстрі́лювати 1 — 3. Митрич, розстрілюваний «через десятого» за денікінців, ще раз прострелений махновцями і досі чомусь не похований, показав свій єдиний жовтий зуб, єхидно підморгнув до Свиря і задоволено поляпав себе по лобі долонею (Панч, II, 1956, 59); *Образно. Вхопившись за якісь дошки, за уламки, важко дихаючи, пливли люди зі зброєю на шиї, зі зброєю в високо піднятих над водою руках.. А вслід їм десь із кучугур уже строчили ворожі кулемети, і вода навколо скипала, розстрілювана і ніби гаряча (Гончар, II, 1959, 286); // у знач. ім. розстрі́люваний, ного, ч.; розстрі́лювана, ної, ж. Людина, яку розстрілюють. Бувало, приводили на хутір захоплених червоних бійців, мордували їх тут, допитуючи.. Вночі відводили в степ (хазяїн просив, щоб у дворі не розстрілювали), і тоді долинали звідти далекі передсмертні вигуки розстрілюваних: «За нас помстяться! Хай живе комунізм!» (Гончар, II, 1959, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 818.