РОЗСУПО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗСУПО́НИТИ, ню, ниш, док., перех. Розв’язувати супоню, що стягує хомут запряженого коня. Зрозумів Семен, що не вставати більше його Сірому, його доброму помічникові. Кинувся до нього, розсупонив, розстебнув тремтячими руками черезсіделень, дугу зняв… (Хотк., І, 1966, 129); // перен., розм. Розв’язувати, розпускати що-небудь зв’язане, стягнуте. Магнат лютився, розсупонював свою калитку, кидав п’яній зграї золоті червінці (Мирний, І, 1949, 186); Прокопчук зняв із себе торбу, розсупонив її, вийняв сало (Тют., Вир, 1964, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 820.