РОЗТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗТЯ́ТИ і РОЗІТНУ́ТИ, зітну́, зітне́ш; мин. ч. розтя́в, тяла́, ло́ і розітну́в, ну́ла, ло; док., перех,
1. Розрізати на частини, шматки, пласти або скиби. Розтинаючи землю плугами, напружено рокочуть трактори (Вол., Сади.., 1950, 3); Панисько наблизився до свині і своїм ножем розтяв на ній посторонки (Фр., III, 1950, 212); // Розрубувати, розсікати на частини, шматки ударом чогось гострого. Богунова шабля, здіймаючись, розтинала шляхтича надвоє (Кач., II, 1958, 443); Одним махом він розтяв навпіл.. гетьманця (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 88); // Розрізати з’єднані разом сторінки книги, журналу і т. ін. так, щоб їх можна було перегортати. Пройшла [посилка] через цензуру, хоч там її навіть не розгортали, не передивлялись, карток не розтинали (Коцюб., III, 1956, 283); На другий день застаю вже тільки саму ученицю: .. на отоманці лежить.., в руках книжка, щойно розтинає картки (У. Кравч., Вибр., 1958, 345); // Рухаючись по воді, розганяти її в сторони від себе. Яхта розтинала воду з дивовижною швидкістю (Собко, Скеля.., 1961, 63); Відпливає пароплав. Розтинає хвилі (Бойко, Ростіть.., 1959, 55); // Швидко рухаючись, розсікати повітря. Біжать, минають нас машини скорі, Повітря розтинаючи грудьми (Дор., Тобі, народе .., 1959, 36); З пронизливим свистом, загравши на сонці сліпучими срібними бризками, повітря розітнули леза шабель (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 13); // перен. Порушувати (тишу, спокій) чим-небудь. Кілька гучних випалів один по одному розтяли причаєну тишу ночі (Смолич, І, 1958, 93); // Різко лунати (про звук). Різкий довгий свист розітнув повітря (Донч., III, 1956, 421); // Раптово освітлювати вузькою смугою, променем світла, блискавки і т. ін. Блискавки раз за разом розтинали темряву (Трубл., Шхуна.., 1940, 25); Темряву ночі розтяв яскравий промінь (Ткач, Жди.., 1959, 33); // перен. Морально мучити, терзати, завдаючи болю, страждань. Палив нам душу розпач.. І серце розтинав, мов гострий меч (Л. Укр., І, 1951, 167); Іноді запитання шматували його, вивертали, розтинали, четвертували (Довж., І, 1958, 380); Навіщо ж, весно, ти так пишно розцвіла, На зорі серденько без жалю розтяла? (Граб., І, 1959, 208).
2. перен. Ділити що-небудь на частини; роз’єднувати, розчленовувати. У місячні ночі срібно-синюватий промінь, наче лезо довгого меча, розтинав навпіл кімнату (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 56); Дніпро ввижається мені Ясною блискавицею, Яка упала на ліси, На степові простори І розітнула навскоси Стрімкі зелені гори (Нагн., Вибр., 1957, 42); Синє прозоре небо розтинали сірі вервечки птаства (Рудь, Гомін.., 1959, 70); Нелегко навіть вгадати майбутні береги каналу, між якими ще тільки ходять бульдозери,.. вибираючи грунт з того місця, де буде русло, розтинаючи його впоперек глибочезними траншеями-штреками (Гончар, Тронка, 1963, 78); // Проходити, пролягати і т. ін. через що-небудь, перетинаючи, розділяючи його. То знову дорога над озером мчить, То скелі навпіл розтина (Гірник, Друзі.., 1953, 77); В низах річища Чу, розтинаючи його на три частини, здіймаються гребні підземного кам’яного хребта (Смолич, Ми разом.., 1950, 153).
3. Порушувати цілісність чого-небудь, роблячи надріз. Рубін розтяв цей [з дерну] вал в двох місцях і вирізану пластину відсунув набік (Сенч., На Бат. горі, 1960, 22); // Заподіювати рану (рани); ранити. Уламок снаряда, розітнувши бійцеві руку вище ліктя, утворив дві рвані губи, і з них, як із джерела, била ясна кров (Гончар, III, 1959, 43); // Робити розріз на тілі, анатомувати. Галина оперувала.. шофера, розтинала йому груди, щоб дістатися до серця (Коп., Земля.., 1957, 178); — Боюсь, це той випадок, коли про дослідження ніхто не згадав. Запізнимось-бо з операцією — доведеться розтинати труп (Шовк., Людина.., 1962, 203); Медицина вміє не тільки відрізати вам пальця, ногу чи розітнути черево, може, коли треба — проникнути у ваш мозок (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 824.