РОЗТРО́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗТРОЩИ́ТИ, рощу́, ро́щиш, док., перех.
1. Ламати, розбивати на частини, шматки. — Ой, паничу, помаленьку злазьте, бо воза поламаєте!— сказав погонич, оглядаючись. — Знов нас батюшка лаятимуть, як лаяли за того воза, що ви розтрощили торік (Н.-Лев., III, 1956, 14); Безперервні блискавиці просвітлювали сутінки. Раптом із страшенним тріском полум’я розтрощило недалекого дуба і з утвореної рани вибухнув клуб синього диму (Галан, Гори.., 1956, 39); Всі двері були замкнені, їх розтрощили колодами (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 117); // З силою надавлюючи, натискаючи, роздробляти, руйнувати що-небудь. Сірі масиви сланцю виперлися могутніми грудьми з-під рудих глиняних напластувань і ось-ось розтрощать своєю багатотонною вагою невеличкий будинок (Донч., II, 1956, 91); Він обома руками, як то кажуть, уп’явся в спинку переднього крісла і, мабуть, розтрощив би її своїми товстими, жилавими коротенькими пальцями, коли б вона була зроблена не з міцного букового дерева (Ле, Право.., 1957, 10); // Повністю виводити з ладу. [Гурт (люто):] Смерть Мекдугелові!— Смерть за смерть! — Розтрощимо фабрику. Спалимо все! (Ірчан, І, 1958, 263); // розм. Пошкоджувати, ранити яку-небудь частину тіла. [Храпко:] Зовсім таки розтрощила [Пріська ногу], чи, може, там яка жива кісточка й зосталася? (Мирний, V, 1955, 158); Старості легше було б схопити з стола важкий кам’яний прес і розтрощити ним голову оцьому хамлюзі, аніж звертатися до нього з добрим словом (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 109); // безос. В боях на Дніпрі Еріху розтрощило ліву руку (Собко, Запорука.., 1952, 38).
2. Викликати відчуття болю, слабості в тілі; // безос. [Xрапко:] Нездужаю ж я: зовсім мене розломило, розтрощило (Мирний, V, 1955, 202).
3. Розгромлювати, розбивати в боротьбі, бою. Наша партія, увесь радянський народ, переборюючи труднощі, розтрощуючи підступи класових ворогів, побудували нове, соціалістичне суспільство (Літ. газ., 26.II 1959, 1); Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна Розтрощимо впень ворогів (Бажан, І, 1946, 115); // перен., розм. Доводити повну неспроможність чиїх-небудь положень, поглядів, брати верх над кимсь у суперечці. Керкермайстер устав при цих словах, усміхаючись іронічно, немовби бажав розтрощити Начка цим відкриттям (Фр., VI, 1951, 193).
4. перен. Руйнувати, нищити, ліквідувати що-небудь. Вітчизно рідна! Розтрощила ти мур ворожих перепон (Рильський, III, 1961, 94); Думалося [Маркові], що доведеться напружувати всі зусилля, щоб розтрощити вироблену віками кам’яну байдужість, розбити броню, що сковує серця присутніх, завоювати цілковите довір’я до себе (Кир., Вибр., 1960, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 833.