РО́ЗЦВІ́Т, у, ч., рідко. Те саме, що ро́зквіт. І щастя-мрія теж полине з нами,— Зів’ялий квіт колишнього розцвіту (Манж., Тв., 1955, 140); У Галі настала пора свого розцвіту, дівування (Мирний, IV, 1955, 119); Він чимало наслухався про громадські порядки в північній Русі, в Новгороді, Пскові, про добробут і розцвіт тамошніх людей (Фр., VI, 1951, 36).
◊ У ро́зцві́ті ро́кі́в (літ, ві́ку, сил і т. ін.) — те саме, що У ро́зквіті ро́кі́в (літ, ві́ку, сил і т. ін.) (див. ро́зквіт). Чи сльози, чи квітки від нас належать вам, підкошені в розцвіті сил герої? (Л. Укр., І, 1951, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 856.