РОЗЧА́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розчави́ти. Мальовничості цій картині додавали ще зграї сизих голубів, що розліталися.. лише тоді, коли їм загрожувало бути розчавленими чоботом (Вільде, Сестри.., 1958, 517); П’єса присвячена темі «маленької людини», розчавленої капіталістичним ладом (Рад. літ-во, 2, 1957, 53); // у знач. прикм. Гармати котяться по м’якій лісовій траві; на шинах блищать розчавлені дикі полуниці (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 533).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 858.