РОЗЧЕПІ́РЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчепі́рити. Розчепірені віялом пальці дівочої руки лягли на розкритий зошит (Добр., Тече річка.., 1961, 4); Врешті — перше, невелике ще деревце буку, чудово зелене, з гіллячками розчепіреними, як у ялинки (Коцюб., III, 1956, 137).
2. у знач. прикм. Розставлений, розсунутий у сторони (іноді незграбно, криво). Марійка.. реготала, тікаючи від батькових розчепірених рук (Донч., IV, 1957, 134); Лошата.. ще хиталися біля матерів на розчепірених непевних ніжках (Довж., І, 1958, 173); На дрібнолистих гілках рясно синіють огорнені сизим пилком ягоди, перемежовані розчепіреними пучками продовгуватих колючок (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 661).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 859.