РОЗШТО́ВХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗШТОВХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм.
1. Штовхати, відпихати в різні боки, звільняючи собі дорогу, прохід і т. ін. Розштовхуючи натовп, Ярема кинувся до ганку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 54); — Моя черга,— засміялась Надія і вже розштовхала тих, що стояли попереду (Логв., Літа.., 1960, 65).
2. Смикаючи, будити. — Тимку, вставай! Світає вже,— розштовхувала Уляна сплячого сина, стягаючи з нього рядно (Тют., Вир, 1964, 7); Машталяр [машта-лір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза..— Лізь, кажуть тобі, на віз! (П. Куліш, Вибр., 1969, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 868.