РОЗЩЕБЕТА́ТИСЯ, ечу́ся, е́чешся, док. Почати довго щебетати. Навколо під сонцем сліпуче іскряться сніги, окрайці стріх парують і сочаться голубими краплинами, а на бузкові завзято розщебеталась вівсянка (Стельмах, II, 1962, 259); Розщебеталися, розспівалися хлопці та дівчата, як на справжній недільній прогулянці (Речм., Твій побратим, 1962, 18); // Сповнитися щебетанням. Розщебеталася німа діброва, порозліталася медова бджілка, порозлягалися запашні вітри (Черемш., Тв., 1960, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 869.