РОЗЩІ́ЛИНА, РОЗЩЕ́ЛИНА, и, ж., рідко.
1. Те саме, що уще́лина. В гаю озвались урвища високі — І вирнули з розщелин козаки (Стельмах, V, 1963, 120); Про таємничі й зловісні легенди нагадували.. кожна розщелина, кожний карниз, кожний зацвілий мохом камінь (Ле, Опов. та нариси, 1950, 82).
2. Велика тріщина, щілина в чому-небудь. Товсті, вікові дерева впиналися корінням у розщілини каменю і п’ялися вгору, приглушуючи іншу рослинність на камінному грунті (Ле, Клен. лист, 1960, 88); Вона [земля] так потріскала, що вільно руку встромиш у розщелину серед дороги, а в полі, то й кулака (Кучер, Прощай.., 1957, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 871.