РОЗІ́РВАНО, присл. З перервами, уривчасто. Як стоголоса луна, десь за вокзалом над містом озвалися розірвано, не разом і в різних тонах багато гудків (Головко, II, 1957, 367); Говорила [Анна] розірвано і хлипаючи, піднімаючи на хвилю голову й дивлячись йому переконуюче й заразом з докором в обличчя (Коб., II, 1956, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 685.