РОКО́ВАНИЙ, а, е, поет.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до рокува́ти. Все частіше поверталося до поета почуття розпачу від думки, що він довічно відкинутий усім світом і рокований на безнадійне животіння гарнізонного солдата (Тулуб, В степу.., 1964, 181); Рокованих на страту.. гайдуки саме підвозили хурами (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 162); // роко́вано, безос. присудк. сл. Це — здавна так. Померлому царю Роковано без епітафій мармур (Кор., Поезії, 1967, 135).
2. у знач. прикм. Неминучий, невідворотний; фатальний. Час рокований розплати, Гроз і битов час, Проведи через загати На Вкраїну нас (Ус., І сьогодні.., 1957, 176); Все, що діялося далі, Боровий уже невиразно згадує геть аж до тієї рокованої миті, що мало не лишила його навіки калікою… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 200); // Визначений наперед долею. Дівчину звуть Наталя. Наймиліше з імен, що стане для мене в житті рокованим… (Мас., Роман.., 1970, 123); // Який виражає покірність долі. Чудин став нас соромити, і голос його був зовсім не рокований, а, навпаки, бадьорий та глузливий (Ю. Янов., II, 1954, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 874.