РОСТО́К, тка́, ч.
1. Пестл. до ріст 2. — На великий росток — нема чобіток! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 88).
2. Стебло рослини на самому початку його розвитку із зерна, бульби або від кореня. Жуки пошкоджують листочки і молоді стебельця, а також ростки поключеного зерна (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 146); Для захисту від заморозків ростків [картоплі], які тільки-но вийшли на поверхню землі, їх треба пригорнути шаром землі (Картопля, 1957, 99); // Відрізок гілки з бруньками для посадки; черешок. В лабораторії ростки зелені, З полів дослідницьких, що за селом (Бойко, З Дон. краю, 1952, 83).
3. тільки мн., чого, перен. Перші прояви чого-небудь. Спав і я. Спав важким непробудним сном. Іноді серед того сону [сну] закльовувались у голові невеличкі ростки якихся таємних гадок, чогось такого, що не давалося ні думкою обхопити, ні очима осягнути (Мирний, IV, 1955, 326); Неоцінимою заслугою В. І. Леніна перед історією є те, що після Жовтневої революції на розвалинах старого світу він перший зумів побачити і вчасно розкрив ростки нового (Укр. іст. ж., 2, 1960, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 886.