РОСТО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до росто́к 2, 3. Корінь вглиб повивсь — напитися, Росточок — догори (Дор., Тобі, народе.., 1959, 31); На лихо випала суха, бездощівна весна, насіння в землі проросло, але пробитись росточкам на. поверхню не було вже сил (Вол., Самоцвіти, 1952, 117); Вона тільки народилась і вже стала тут найстаршою, всіх прихилила до себе ця маленька істота, пуп’янок, крихітний росточок життя (Гончар, Тронка, 1963, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 886.