РО́ТИК, а, ч. Зменш.-пестл. до рот 1. Діти пороззявляли роти. Горішки і маківники залоскотали у їх ротиках (Н.-Лев., II, 1956, 319); У кротихи Любий кротик — Чорна шубка, Чорний ротик — Розлінився В самий край (Стельмах, V, 1963, 370); На землю спала неймовірна спека. Листя на деревах повисло донизу, пташки мовчали, сиділи, мов сонні, роззявивши ротики (Збан., Курил. о-ви, 1963, 60); * Образно. Срібний пил клубочиться над полями, тисячі мільйонів колосків розкривають свої пожадливі ротики і ловлять той пилок, щоб налитися зернами (Цюпа, Краяни, 1971, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 888.