РУБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка.
1. Розсікати, розділяти на частини, ударяючи чим-небудь гострим з розмаху. Замість науки дяк заставляв Тараса носити воду, рубати дрова, топити піч (Мирний, V, 1955, 309); В клубках вогню та диму чужі смаглюваті матроси знетямлено рубають канати, з панічним криком тягнуть в люки поранених (Гончар, II, 1959, 48); — Бригом правував поганий, кривий і кошлатий румун з двома матросами. Він дав мені пощерблену сокиру, якою не те що тесати, а й рубати тяжко (Ю. Янов., II, 1958, 69); * Образно. Рубали ніч прожекторів мечі — усе по морю шарили злобливо, настирливо (Гонч., Вибр., 1959, 389); // Робити різкий помах, енергійний рух рукою, ніби розсікаючи повітря. Сидорчук доводив гаряче, пристрасно, рубаючи повітря дебелим, червоним.. кулаком (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 105); Євдоха була задумана, а Степко щось доводив, рубаючи в повітрі рукою, і, нахиляючи чорну голову, заглядав матері в очі (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 56); // Довбаючи чим-небудь гострим, робити отвір, виїмку, зарубку і т. ін. Майстри виймають сокири з-за поясів і починають рубати сходи на гору (Л. Укр., II, 1951, 211); — Ага. Хтось ополонку рубатиме, а ти воду питимеш? (Тют., Вир, 1964, 489); // Ударяючи чимсь гострим, роздрібнювати, трощити що-небудь. Сокири з моторошним хрумтінням рубали кістки, роздроблюючи мозок (Коцюб., II, 1955, 361); Молодий хлопець стрепенувся і почав завзято рубати гору (Л. Укр., II, 1951, 212); Б’є, рубає кригу й Вутанька. Гострі крижані скалки залізом стріляють в обличчя (Гончар, II, 1959, 163); // перен., розм. Різко, чітко вимовляти (слова, фрази). Несподівано покриком лебединим, дивним і диким, рубаючи слова, ніби з досадою одкидаючи розмову, крикнув дід Опанас (Вас., II, 1959, 522); Говорив він, рубаючи речення, чітко і енергійно (Речм., Весн. грози, 1961, 63).
2. Бити, розтинати холодною зброєю (шашкою, шаблею і т. ін.). Всю рать свою вперед подвинув [Еней] І разом на врагів нахлинув, Велів всіх сікти та рубать (Котл., І, 1952, 287); Андрій, розпалений жаром бою, помчав, як молодий хорт, найгарніший і найпрудкіший з усієї зграї, рубаючи направо й наліво (Довж., І, 1958, 263); Гей, рубали ворогів та по всіх фронтах! (Тич., І, 1957, 57).
◊ Руба́ти впень — винищувати кого-небудь до останньої людини. Однокрилівці з поляками, заскочивши в дорозі втікачів, рубали впень, дітей хапали, тягли кудись дівчат… (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 402).
3. Підсікаючи, валити на землю, відокремлювати від основи, кореня. [Лісовик:] Дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати (Л. Укр., III, 1952, 195); Він ще почекав, помовчав і додав: — Тієї гілляки, на якій сидять, не рубають (Коз., Листи.., 1967, 191); // Відсікати, відрубувати, стинати, ударяючи чим-небудь гострим. Озвірілі козаки з нелюдською силою рубали голови ворогів, сікли їм шиї (Стар., Облога.., 1961, 90); Заятчукові чомусь.. рясні стебла соняшників нагадують людей, він дивиться, як Січкар майстерно орудує гострим сікачем, і сміється: — Рубаєш голови батькам? (Стельмах, II, 1962, 168).
◊ Руба́ти під ко́рінь див. ко́рінь.
4. Відколюючи куски від суцільного пласта, видобувати (вугілля, руду і т. ін.). — Коли б ви побачили, як я навчився рубати вугілля відбійним молотком! — хвалився Юрко (Кучер, Дорога.., 1958, 14); — Хоча б от я — комбайн веду, Рубаю антрацит, І тут у мене на виду, Як у орла — весь світ (Нагн., Вибр., 1957, 117).
5. перен., розм. Говорити, висловлюватися про кого-, що-небудь або діяти стосовно до когось дужо різко, категорично. Дивиться [Варка], наче зараз тебе з’їсть, не соливши, словами і січе, і руба, ані приступити… (Вовчок, VI, 1956, 293); — Молодчина Семен!.. от так Семен!.. січе й руба — не вважає на панів, — хвалили артиста, коли після кількох арій замовк його голос у саду… (Вас., І, 1959, 322).
◊ Руба́ти з плеча́ — говорити, діяти різко, категорично. [Тарас:] Я Врангеля не боявся, а тут більшовика Гармаша злякаюся? [Мося:] Рубай з плеча, і все (Мик., І, 1957, 112); — Христе!..— Така була тиха та слухняна, і на тобі — наче представник який, вже рубає з плеча (Кучер, Трудна любов, 1960, 55).
6. спец. Будувати, ставити яку-небудь споруду з колод, дерева. В лісостепу жилу будівлю ніколи не рубали з кругляку чи пластин, як це вживано в лісній зоні України, а з тесаних брусів (Дерев. зодч. Укр., 1949, 18).
7. перен., розм. Їсти багато, з апетитом.— А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (Собко, Звич. життя, 1957, 54).
8. перен., розм. Іти швидко, енергійно, ступаючи чітко, твердо. — Питаю, чи не хочеш ти отак пішака рубати до самого Києва, а там і до своєї Ковалівки? — пояснив Іван, вирівняшись і поправивши безкозирку (Кучер, Прощай.., 1957, 10).
◊ Руба́ти крок див. крок.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 891.