РУБИ́ЛО, а, с. Знаряддя праці первісної людини з каменя мигдалевидної форми, потовщеного й заокругленого в основі, з загостренням на кінці. Затисненим у руці каменем можна було викопати їстівне коріння, зрубати палицю, розрубати м’ясо забитої тварини. Таке знаряддя називається ручним рубилом (Іст. СРСР, І, 1957, 3); Семен Трохимович висипав на стіл свої скарби. Тут були стріли, ядра, турецькі гроші, кулі, різні слов’янські вироби, підкови з татарських коней, рубило кам’яного віку… (Вітч., 8, 1967, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 892.