РУБЦЮВА́ТИЙ, а, е.
1. Який має нерівну рельєфну поверхню у вигляді рубців (у 1 знач.). Довгополиха світила дванадцятилінійний каганець із фіолетовим рубцюватим абажуром (Ле, Історія радості, 1947, 54).
2. Вкритий рубцями (у 2 знач.). — Давай будемо дружити,— простягає рубцювату, чорну від заліза і мазуту, руку (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 525).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 894.