РУБІКО́Н, у, ч., книжн. Те саме, що рубі́ж 1. Щоденно бачимо того коня в одній і тій же позі. Про що він думає? Про незвідану таємницю небуття? Про той рубікон, що відділяє світ від вічної темряви? (Збан., Малин. дзвін, 1958, 192); Він став на якімсь рубіконі життя (Фр., VI, 1951, 227).
◊ Перехо́дити (перейти́, переступа́ти, переступи́ти) рубіко́н — робити рішучий крок, приймати остаточне рішення. В ті часи [революції] перейти чи не перейти рубікон подеколи буквально означало: зректись революційної батьківщини і переметнутись — або лишитись тут, на рідній землі (Літ. Укр., 9.II 1971, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 893.