РУКО́ПИС, у, ч., розм., рідко РУКО́ПИСЬ, і, ж.
1. Текст будь-якого твору, написаний автором від руки або надрукований на машинці. Прислати рукописи не можу, бо дещо не викінчено (Коцюб., III, 1956, 203); У радянський час К. Е. Ціолковський опублікував понад 100 своїх праць і залишив 450 рукописів (Веч. Київ, 20. II 1970, 4); Засилаю Вам разом з оцим листком Вашу рукопись (Мирний, V, 1955, 428).
2. Пам’ятка стародавньої писемності. Годинами переглядав [М. Костомаров] у темних кімнатах архівів старовинні пожовклі рукописи (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 373); На весь світ відомий Матанадаран — сховище древніх вірменських рукописів, де зібрано понад 10 тисяч унікальних манускриптів (Ком. Укр., 3, 1967, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 906.