РУМ’Я́НЕНЬКИЙ, а, е. Досить рум’яний. Маруся зовсім змінилась на лиці: стала собі рум’яненька, як зоренька перед сход сонця (Кв.-Осн., II, 1956, 86); — Привертайте, не минайте, Сластьоночки плачуть, Пухнатенькі, рум’яненькі, Самі у рот скачуть (Гл., Вибр., 1957, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 907.