РУМО́ВИЩЕ, а, с., заст. Руїна. Тільки.. румовище печі свідчило, що тут стояло людське житло (Фр., І, 1955, 179); І нова красуня-шахта підвелася, як жива,— З попелища, з румовища (Воскр., З перцем!, 1957, 73); В румовищі фашист лежав без ніг (Гонч., Вибр., 1959, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 907.