РУНИ́СТИЙ1, а, е. З густою і довгою вовною (перев. про овець); вовнистий. Дихнув вітерець — і ожив стародавній той город: завештались люди, верблюди ревуть, голосить руниста отара (Дн. Чайка, Тв., 1960, 148).
РУНИ́СТИЙ2, а, е. Який росте густо, кущиться (про злаки і трави); густий, кущуватий. Мокрець — зілля рунисте, стелеться густо і коренисто (Сл. Гр.); Тракторист Сень сповіщає, що в бригаді Теклі рунистий хліб, вкорінився добре (Горд., Дівчина.., 1954, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 909.