РУ́РКА, и, ж., розм. Те саме, що тру́бка. Старі котли, забиті рурки, погнуті клапани тремтять від напруження (Еллан, II, 1958, 10); Телефоніст в кутку, притиснувши рурку плечем до вуха, щось швидко записував (Рибак, Час.., 1960, 49); // Те саме, що руло́н. Перед очима в мене встала його хата, закидана ванночками, кліше, об’єктивами, фотографіями, наклеєними і в рурках… (Коцюб., І, 1955, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 910.