РУСА́ЛЧИН, а, е. Прикм. до руса́лка; належний русалці. Водяник вигідно вкладається в очереті, очима слідкуючи роботу Русалчину (Л. Укр., III, 1952, 191); — Я чув колись легенду,— замріяно продовжував Франтішек Слівка.— В ній розповідається, як маленький хлопчик підслухав хоровод русалок, а потім ходив по всьому світу й грав на скрипці русалчині пісні (Загреб., Європа 45, 1959, 329).
◊ Руса́лчин вели́кдень — за народними повір’ями — свято русалок. — Я страх боюсь, що мене русалки залоскочуть.— Дак то ж на русалчин великдень (Гр., II, 1963, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 911.