РУ́СЬКИЙ, а, е.
1. розм. Те саме, що росі́йський. Гей, ніде нема такої,— Гордимося ми,— І красивої і злої Руської зими! (Шпак, Вибр., 1952, 139); // у знач. ім. ру́ський, кого, ч.; ру́ська, кої, ж. Людина російської національності. За окремим столом похмуро обідав руський і боязко позирав навкруги (Коцюб., II, 1955, 292); Бачиш — руський з тобою, башкир і таджик, Друзі, браття твої, громоносна лавина (Рильський, II, 1960, 179); // Радянська людина, представник Радянського Союзу. Дітям приїзд офіцерів, видно, був за свято. Вигуками й красномовними жестами вони розповідали, що тут уже були руські (Гончар, III, 1959, 91); // у знач. ім. ру́ська, кої, ж. Національний танець росіян; // Музика до цього танцю.
2. Прикм. до Русь. Дослідження найдавніших пам’яток писемності Київської Русі дуже переконливо показують, що первісною основою літературної мови цього періоду була руська (давньоруська) мова (Курс іст. укр. літ. мови. І, 1958, 23); От немовби й розв’язано всі ті діла, які турбують руську землю, які не дають спати людям на Русі (Скл., Святослав, 1959, 40).
3. зах., заст. Український. Став Петро Коваленко виборцем, дали йому карту голосування, а громада виписала на карті руського мужицького кандидата (Март., Тв., 1954, 179); 2 травня [1848 р.] у Львові виникла перша українська політична організація — Головна руська (українська) рада (Наука.., 11, 1968, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 913.