РУЧА́Й, ю, ч. Невеликий потік води; струмок. Навкруги неї [фортеці] зелена трава, і з одного боку, з-під кам’яної стіни, дзюрчить ручай (Ю. Янов., IV, 1959, 46); Прозорий ручай перетинав стежку (Донч., Вибр., 1948, 210); *Образно. А зерно у тій ланці — неначе заграва, на току потече — золоті ручаї… (Нагн., Пісня.., 1949, 10); * У порівн. Потекла його мова, наче глибокий і прозорий ручай (Вол., Дні.., 1958, 46); // Про будь-яку рідину, що тече по чому-небудь, стікає з чогось. Піт котився.. рясними ручаями (Гончар, Таврія, 1952, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 916.