РУЧЕНЯ́ТА, ня́т, мн. (одн. рученя́, я́ти, с.). Зменш.-пестл. до ру́ки (див. рука́ 1). Любо було глянути на її дрібненькі запечені на сонці рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої (Коцюб., І, 1955, 14); Немає і не буде в усіх галактиках нічого кращого за.. усміх дитячий, ласкавість рученят, перше лепетання (Гончар, Тронка, 1963, 306); Підгорнувши невеличке Рученя під біле личко, У колисці, бачу я, Спить в палу́ мале хлоп’я (Щог., Поезії, 1958, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 917.